Міхурово-сечовідний рефлюкс у дітей: спостереження, профілактика та операція

Міхурово-сечовідний рефлюкс — це зворотний потік сечі із сечового міхура до сечоводу, а іноді й до ниркової миски.

Рефлюкс буває первинним, коли проблема пов’язана з особливістю входження сечоводу в міхур, і вторинним, коли зворотний потік виникає через інші порушення: високий тиск у міхурі, обструкцію або дисфункцію сечовипускання.

У нормі сеча має рухатися з нирки до міхура. При рефлюксі під час наповнення або сечовипускання вона може повертатися вгору. Це підвищує ризик потрапляння інфекції до верхніх сечових шляхів.

Ступені I-V описують, наскільки високо і з якою дилатацією піднімається сеча. Нижчі ступені частіше можуть спостерігатися, а високі ступені потребують уважнішого контролю.

Сам рефлюкс може не давати симптомів, доки не виникають інфекції або зміни на обстеженнях.

Цистографія є основним методом підтвердження рефлюксу і визначення його ступеня. УЗД нирок і сечового міхура допомагає оцінити дилатацію, паренхіму, сечоводи, залишкову сечу та супутні зміни.

За показаннями DMSA-сцинтиграфію використовують для оцінки кортикальних змін, рубцювання та диференційної функції нирок; її не виконують автоматично кожній дитині. Також важливо зібрати історію інфекцій, оцінити спосіб сечовипускання, закрепи та ознаки дисфункції сечового міхура й кишківника.

Динамічне спостереження можливе в частини дітей, особливо при нижчих ступенях, відсутності повторних фебрильних інфекцій і стабільному стані нирок.

Спостереження включає контроль інфекцій, УЗД, аналізи за показаннями, роботу з режимом сечовипускання, питтям і закрепами.

Тактику переглядають при фебрильних інфекціях, що виникають попри призначену профілактику, нових кортикальних змінах або погіршенні функції нирки, стійкому високому ступені, двобічному рефлюксі, вираженій дисфункції сечового міхура та кишківника або інших несприятливих чинниках. Рішення приймають за сукупністю клінічного перебігу, ступеня рефлюксу, стану й функції нирок, двобічності, функції міхура, супутніх аномалій, віку, прихильності до лікування та вибору сім’ї.

Антибактеріальну профілактику застосовують вибірково, відповідно до ризику рецидивних інфекцій. При нижчих ступенях без симптомів її користь може бути відсутньою або мінімальною; зниження ризику нових рубців нирки не доведене для всіх груп дітей. Також враховують ризик антимікробної резистентності. Профілактику не варто розглядати як універсальну схему для кожної дитини з рефлюксом.

Хірургічні варіанти включають ендоскопічне введення об’ємоутворювального матеріалу біля устя сечоводу або реімплантацію сечоводу.

Ендоскопічна корекція є менш інвазивною, але її результативність залежить від ступеня рефлюксу та інших факторів, а рецидив можливий. При стійкому високому ступені реімплантація загалом має вищу результативність, тоді як при нижчих ступенях задовільного результату можна досягти ендоскопічною корекцією. Вибір методу залежить від клінічного перебігу, анатомії, ступеня, стану нирок, функції міхура, попереднього лікування та рішення сім’ї.

Після ендоскопічного або реконструктивного лікування потрібні контрольні огляди, УЗД, аналізи сечі за показаннями і спостереження за інфекціями.

Якщо є дисфункція сечового міхура або закрепи, їх лікування залишається важливою частиною профілактики рецидивів навіть після операції.

Хірургічна корекція не гарантує відсутності майбутніх інфекцій сечових шляхів і не усуває вже сформовані рубці нирки. Контроль стану нирок, інфекцій і функції сечового міхура продовжують індивідуально.

Ризики й очікування потрібно обговорювати індивідуально до втручання.

Інформація на сторінці має ознайомчий характер і не замінює консультацію лікаря. Діагноз і план лікування визначаються індивідуально після огляду та аналізу результатів обстежень. При гострому болю, травмі, підозрі на перекрут яєчка, защемлення кили або іншому невідкладному стані зверніться по ургентну медичну допомогу.