Інфекції сечових шляхів у дітей: коли потрібне урологічне обстеження

Інфекції сечових шляхів у дітей поділяють на нижні (цистит) і верхні (пієлонефрит), а для практичних рішень — на фебрильні та нефебрильні. Фебрильна ІСШ часто пов’язана із залученням верхніх сечових шляхів, але сама температура не визначає локалізацію інфекції.

Не кожна ІСШ призводить до рубцювання нирки. Ризик вищий при фебрильних, повторних або несвоєчасно лікованих інфекціях, особливо якщо є рефлюкс, обструкція або інша урологічна патологія.

Інфекція найчастіше виникає, коли бактерії потрапляють у сечові шляхи. Ризик підвищують порушення відтоку сечі, міхурово-сечовідний рефлюкс, дисфункція сечового міхура та кишківника, закрепи й деякі анатомічні стани.

У немовлят симптоми можуть бути неспецифічними: температура, погане годування, блювання або діарея, млявість, подразливість чи недостатній набір ваги.

Симптоми залежать від віку і локалізації інфекції. Фебрильна ІСШ у маленької дитини потребує особливо уважної оцінки.

Для достовірного результату важливі правильний збір сечі та швидка доставка зразка. У дітей, які контролюють сечовипускання, для аналізу й посіву використовують середню порцію після очищення зовнішніх статевих органів.

У дітей без контролю сечовипускання для скринінгу може використовуватися вільно зібрана сеча (clean-catch), а для надійного аналізу й посіву — катетерний зразок або надлобкова аспірація. Спосіб збору визначає медична команда з урахуванням мети дослідження, надійності та інвазивності.

Сечоприймальний пакет не використовують для підтвердження ІСШ посівом. Позитивний або змішаний результат із такого зразка має високий ризик контамінації й потребує перевірки правильно зібраною сечею; спосіб повторного збору визначає медична команда.

Діагноз ґрунтується на поєднанні симптомів, способу збору, аналізу сечі та посіву. Тест-смужка й піурія підтримують оцінку, але не підтверджують ІСШ ізольовано; посів тлумачать з урахуванням способу збору, монокультури та клінічного контексту, а змішаний ріст частіше свідчить про контамінацію. Зразок бажано отримати до першої дози антибіотика, якщо це не затримує необхідне лікування.

Позитивний посів без симптомів не дорівнює симптомній ІСШ. Рутинний скринінг і лікування безсимптомної бактеріурії у немовлят і дітей не рекомендують; позитивний посів без клінічних проявів не є самостійною підставою для антибіотика.

У немовлят із фебрильною ІСШ та у гостро хворих дітей УЗД нирок і сечового міхура рекомендують виконати протягом 24 годин. У стабільних дітей, які не потребують госпіталізації, дослідження можна запланувати пізніше. Нормальне УЗД не виключає міхурово-сечовідний рефлюкс.

Мікційну цистоуретрографію (VCUG) розглядають вибірково під час подальшого обстеження після фебрильної ІСШ у дитини до року, атипової або повторної інфекції чи змін на УЗД. Її не призначають автоматично кожній дитині та не виконують рутинно в гострій фазі. Сцинтиграфію DMSA також розглядають вибірково, зазвичай щонайменше через шість місяців після фебрильної ІСШ, для оцінки функції нирок і стійких кортикальних дефектів або рубців; вона потрібна не кожній дитині.

Після одиничного неускладненого циститу у старшої дитини може бути достатньо лікування та контролю симптомів, якщо немає фебрильного перебігу, рецидивів або підозри на анатомічну проблему.

Спостереження має включати оцінку повторних симптомів, питного режиму, регулярного сечовипускання та закрепів.

Фебрильна ІСШ потребує своєчасної антибактеріальної терапії. Шлях введення визначають за віком, тяжкістю стану, підозрою на уросепсис, блюванням, зневодненням, здатністю пити й приймати ліки та наявністю ускладненої обструкції; тяжко хворим дітям або за неможливості перорального лікування обирають парентеральну терапію. Препарат добирають з урахуванням попередніх посівів, чутливості, локальної резистентності, функції нирок і клінічної відповіді. Універсальної схеми препарату або дози немає.

Повторні фебрильні інфекції, підозра на рефлюкс, обструкцію, камені або дисфункцію сечового міхура й кишківника є причинами для урологічного обстеження.

У дітей, які вже контролюють сечовипускання, при фебрильних або повторних ІСШ оцінюють раптові сильні позиви (ургентність), нетримання, звичку утримувати сечу, неповне спорожнення та закрепи. Лікування дисфункції нижніх сечових шляхів і міхура та кишківника (LUTD/BBD), корекція закрепів, регулярне сечовипускання й достатнє пиття є частинами профілактики рецидивів.

Антибактеріальну профілактику пропонують дітям із підвищеним ризиком повторних ІСШ і регулярно переглядають; вона не є автоматичною після одного циститу або безстроковою. Проривна інфекція на тлі профілактики потребує перегляду збудника, резистентності, дотримання призначень і можливої урологічної причини.

Сама наявність ІСШ не є показанням до операції. Оперативне, ендоскопічне лікування або тимчасове дренування розглядають лише за показаннями, коли виявлено причину чи ускладнення, що потребує корекції: інфіковану обструкцію, рефлюкс із несприятливими чинниками ризику, камінь, уретероцеле, абсцес або іншу анатомічну патологію.

Вибір методу залежить від конкретного діагнозу, а не від факту інфекції як такого.

Після епізоду ІСШ важливо завершити призначене лікування, оцінити відповідь на терапію і знати ознаки, при яких потрібно звернутися повторно.

Якщо інфекції повторюються, потрібен план: аналіз попередніх посівів, УЗД, оцінка сечовипускання, закрепів і подальших обстежень за показаннями.

Якщо температура або загальний стан не поліпшуються, повторно оцінюють діагноз, чутливість збудника, відтік сечі та можливі ускладнення.

Правильне лікування і своєчасне обстеження знижують ризики, але план завжди має бути індивідуальним.

Інформація на сторінці має ознайомчий характер і не замінює консультацію лікаря. Діагноз і план лікування визначаються індивідуально після огляду та аналізу результатів обстежень. При гострому болю, травмі, підозрі на перекрут яєчка, защемлення кили або іншому невідкладному стані зверніться по ургентну медичну допомогу.